Open Banking в Україні: що гальмує запуск і коли він реально запрацює
Із 1 серпня 2025 року в Україні офіційно запрацювала постанова Національного банку про відкритий банкінг. Втім, минуло сім місяців, а повноцінного запуску ринку, який мав би змінити фінансові сервіси, досі не відбулося — механізми залишаються радше на рівні планів, ніж масової практики.
Матеріал, оприлюднений раніше, пояснює: проблема не стільки в самій ідеї відкритих API, скільки в інфраструктурі та регуляторних умовах, без яких екосистема не може запрацювати в повному обсязі.
Що таке відкритий банкінг і чому це важливо
Відкритий банкінг — це технологія обміну фінансовими даними через відкриті API, яка дає змогу різним установам отримувати доступ до інформації про рахунки клієнта лише з його дозволу. Практично це означає, що користувач теоретично може бачити в одному застосунку не лише картки «свого» банку, а й рахунки та платіжні інструменти інших банків — із можливістю перевіряти баланс, історію транзакцій та здійснювати платежі.
У перспективі, стверджують автори, модель може охопити не лише українські, а й іноземні банки та цифрові гаманці на кшталт PayPal. За масштабом впливу це порівнюють із попередньою «платіжною революцією», коли токенізація карток і поява Apple Pay та Google Pay зробили оплату телефоном звичним сценарієм.
Водночас відкритий банкінг розглядають як крок до ширшої концепції «відкритих фінансів» — коли в межах одного фінансового профілю можуть об’єднуватися не лише рахунки, а й кредитні, страхові та інвестиційні продукти. Такий профіль, як очікується, активніше використовуватиме інструменти ШІ, автоматизуючи частину рутинних операцій і роблячи фінансові сервіси максимально персоналізованими.
Чому після старту регулювання ринок не зрушив із місця
Ключова причина повільного прогресу, на думку автора першоджерела, — відсутність в Україні ліцензованих Third Party Provider (TPP), тобто сторонніх провайдерів, які виступають «містком» між банками та клієнтом у моделі Open Banking. Саме TPP мають право — за дорученням користувача — під’єднуватися до відкритих рахунків і об’єднувати дані з різних установ в одному інтерфейсі чи сервісі.
У матеріалі зазначається, що в Україні з моменту набуття чинності постановою НБУ не з’явилося жодного ліцензованого TPP, тоді як у Європі їх налічується сотні (вказується цифра 554). Через це екосистема не може розвиватися за логікою PSD2, адже Open Banking — це не просто «мережа банків», а модель із чітко розмежованими ролями: банк, клієнт та довірений третій провайдер.
За оцінками автора, у країні банки вже почали відкривати доступи до рахунків, однак без появи TPP така відкритість не створює ринкових сервісів і навіть може підштовхувати частину гравців «закривати» інтеграції з міркувань безпеки — будь-яка незаповнена ланка в системі сприймається як потенційний ризик.
Окремо підкреслюється, що інновації найчастіше рухають не великі «повільні» інституції, а стартапи. Але без зрозумілої та досяжної процедури ліцензування нові гравці не можуть вийти на ринок — і, як зазначається, навіть великим учасникам важко виконати поточні вимоги.
Які регуляторні вузли потрібно розв’язати
У першоджерелі наводиться кілька практичних бар’єрів, які, на думку автора, стримують появу TPP та комерційних сервісів:
- відсутність єдиного стандарту API для юридичних осіб — відповідна пропозиція ринку, як стверджується, вже підготовлена, але перебуває на розгляді НБУ;
- вимога страхування діяльності TPP, яку складно реалізувати в Україні через відсутність відповідних страхових продуктів і статистики ризиків;
- надмірний обсяг документації для отримання дозволів, який є складним навіть для великих компаній, не кажучи про невеликі фінтех-команди.
Автор також згадує, що компанія UPC першою в Україні отримала статус технічного провайдера Open Banking, який дозволяє допомагати банкам відкривати рахунки через API, але наступним кроком називає саме отримання статусу TPP — і наголошує, що для цього потрібні більш прикладні регуляторні рішення.
Коли відкритий банкінг може запрацювати по-справжньому
Попри критику нинішнього стану речей, у матеріалі звучить обережний оптимізм щодо позиції регулятора: НБУ, як стверджується, чує зворотний зв’язок і за потреби може коригувати підходи.
Серед можливих кроків, які могли б пришвидшити запуск екосистеми, називають:
- оперативне затвердження API-стандарту для юросіб;
- заміну обов’язкового страхування для TPP на альтернативні інструменти, зокрема банківські гарантії;
- спрощення та скорочення пакета документів для нових і невеликих компаній, щоб ринок отримав конкуренцію та «свіжу кров» у фінтеху.
Окремим питанням називають потребу в єдиній точці підключення — національному хабі, який би об’єднав десятки українських банків і небанківських установ, що мають право відкривати рахунки. Логіка проста: якщо кожному учаснику доведеться інтегруватися «з кожним», це потребуватиме значних ресурсів і часу. Водночас у перспективі Україна орієнтується й на взаємодію з європейським ринком, де йдеться про тисячі банків.
У матеріалі також згадується розробка платформи OneLinkUA як спроби створити український Open Banking-хаб для агрегації API банків у межах єдиного підключення.
У підсумку відкритий банкінг подається як інструмент фінансової свободи та як елемент зближення України з ЄС — не лише технологічного, а й практичного. Зокрема, йдеться про сценарії, коли українці за кордоном могли б керувати рахунками українських і європейських банків у одному застосунку — що важливо і для мобільності людей, і для збереження фінансових зв’язків із країною.